Джерела педагогічної майстерності

Виступ вчителя фізики Дубачинської І.М.

на тему

«Джерела педагогічної майстерності»

            Розв’язання складних проблем побудови нової школи зумовлює необхідність створення особливих умов для системи професійної підготовки вчителів, посилення уваги до наукового аналізу інтеграційних процесів, що в ній відбуваються. Як відомо, кожен з навчальних предметів, що входить до структури професійної підготовки майбутніх педагогів, не забезпечує належного рівня їх готовності до відповідної практичної діяльності, оскільки ґрунтується переважно на аналітичному підході (структурно-якісній роздрібненості окремих навчальних дисциплін). Так само не в змозі забезпечити необхідну якість підготовки й механічне об’єднання змісту окремих навчальних дисциплін.

            Саме тому сучасні наукові дослідження значну увагу приділяють вивченню інтеграційних процесів, пошуку ефективних шляхів та умов створення інтегративних навчальних дисциплін. Однією з них є основи педагогічної майстерності, спрямований на забезпечення цілісної професійної підготовки на процесуальному і результативному рівнях.

            Серед найважливіших завдань побудови гуманного суспільства важливе місце належить удосконаленню системи шкільної освіти. Зрозуміло, що в цьому зв’язку підвищуються вимоги до змісту вищої педагогічної освіти по вихованню гармонійно розвинутої особистості вчителя, здатної до творчої роботи. Зокрема, актуалізується проблема формування готовності майбутніх вчителів до професійної діяльності на базі оволодіння ними комплексом спеціальних знань, умінь, навичок, виховання в них високих моральних, особистісних і психофізіологічних якостей.

            Реалізація сучасної політики в освіті неможлива без педагога, який володіє професіоналізмом, творчим потенціалом, займає провідні інтелектуальні позиції в суспільстві.
            Педагогічний професіоналізм визначається через поняття «педагогічна майстерність», яка може розглядатися і як ідеал педагогічної діяльності, що спонукає педагогів до самовдосконалення, і як еталон, що містить оцінку ефективності педагогічної праці.
            Педагогічну майстерність переважно сприймають як найважливішу професійну якість особистості вчителя і вихователя.
            Найбільшу популярність отримують ідеї прихильника проблем педагогічної майстерності А.С. Макаренка, який вважав, що педагогічна майстерність не є справою талановитих людей, що «…майстром може зробитися кожний, якщо йому допоможуть і якщо він сам буде працювати» [3]. Педагог багато розмірковував про педагогічну майстерність на сторінках своїх праць, зокрема «Педагогічна поема», «Деякі висновки з мого педагогічного досвіду», «Про мій досвід», «Мої педагогічні погляди» тощо. Він був переконаний в тому, що майстерність завжди розвивається в діяльності, але до неї не зводиться, не обмежується лише високим рівнем розвитку соціальних узагальнених умінь. Сутність її – в особистості вчителя, його позиції, здатності виявляти творчу ініціативу.

            Педагогічна майстерність, що базується на вміннях, на кваліфікації, на думку А.С. Макаренка – це знання педагогічного процесу, вміння його побудувати, привести в рух. Тому, нерідко педагогічну майстерність зводять до вмінь і навичок педагогічної техніки, в той же час це тільки один із компонентів майстерності, що проявляється ззовні.

            І.А. Зязюн виділяє наступні компоненти педагогічної майстерності: гуманістична спрямованість педагога, педагогічна техніка, педагогічна компетентність, педагогічні здібності [6].

            Провідне місце в професіограмі вчителя посідає спрямованість його особистості. Спрямованість особистості педагога – це мотиваційна зумовленість його дій, вчинків, усієї поведінки конкретними життєвими цілями, джерелом яких є потреби, суспільні вимоги. Н.В.Кузьміна виділяє три основні типи спрямованості, що визначають характер педагогічної діяльності вчителя, серед яких гуманістична спрямованість — найголовніша характеристика майстерності. Гуманістична спрямованість — спрямованість на особистість іншої людини, утвердження словом і працею найвищих духовних цінностей, моральних норм поведінки й стосунків. Це вияв професійної ідеології вчителя, його ціннісного ставлення до педагогічної дійсності, її мети, змісту, засобів, суб'єктів.

            Наступний компонент – педагогічна техніка. В реальній практиці саме у володінні педагогічною технікою виражається майстерність і професіоналізм вчителя. Виділяють такі компоненти педагогічної техніки:

1. 
   вміння управляти собою: володіння емоційним станом, фізичне здоров’я, соціальна чутливість, техніка мовлення;
2. 
   вміння взаємодіяти з особистістю: організаторські, комунікативні та оціночні вміння.

            А.С. Макаренко твердив, що для нього та й для інших педагогів "стали вирішальними такі "дрібниці": як стояти, як сидіти, як підвестися зі стільця, з-за стола, як підвищити голос, усміхнутися, як подивитись" [3, т.3, с.215]. видатний педагог неодноразово наголошував на необхідності для вчителя володіти прийомами організації власної поведінки і впливу на учня. Він увів для позначення цього явища поняття "педагогічна техніка". Педагогічна техніка, як сукупність професійних умінь, сприяє гармонійному поєднанню внутрішнього змісту діяльності вчителя і зовнішнього його вираження.

            Педагогічна професія є одночасно перетворюючою й керуючою. А для того, щоб керувати процесом розвитку особистості, необхідно бути компетентним. Тому поняття професійної компетентності педагога, на думку російського дослідника Л.І. Міщенка, виражає єдність його теоретичної і практичної готовності в цілісній структурі особистості та виражає її професіоналізм.

            Отже, наступним компонентом педагогічної майстерності є педагогічна компетентність. Зміст професійної компетентності педагога визначається кваліфікаційною характеристикою. Вона представляє собою нормативну модель компетентності педагога та відображає науково обґрунтований склад професійних знань, умінь і навичок. Іншими словами кваліфікаційна характеристика – це система узагальнених вимог до вчителя на рівні його теоретичного й практичного досвіду.

            У загальному вигляді психолого-педагогічні знання визначаються навчальними програмами. Психолого-педагогічна підготовка майбутнього педагога, що відображає єдність змістовної та операційної структур педагогічної діяльності, передбачає достатньо широкі знання методологічних основ педагогіки, закономірностей соціалізації й розвитку особистості, сутності, цілей і технологій виховання та навчання, законів анатомо-фізіологічного і психічного розвитку дітей, підлітків, юнацтва. Тому психолого-педагогічна підготовка майбутнього вчителя модулює й реалізує методологію, теорію й технологію педагогічної діяльності, закладає основи гуманістично орієнтованого мислення педагога.

            Психолого-педагогічні й спеціальні знання – необхідна, але не достатня умова професійної компетентності. Більшість з них, такі як теоретико-практичні та методичні знання, являються передумовою педагогічних вмінь і навичок. Педагогічні вміння – це сукупність педагогічних дій, що поступово розгортаються в зовнішньому і внутрішньому плані (частина їх може бути автоматизована – навички), спрямованих на вирішення завдань розвитку гармонійної особистості та заснованих на теоретичних знаннях. Так, теоретична підготовка майбутнього педагога виражається в узагальненому вмінні педагогічно мислити або в конструктивних і гностичних вміннях, які відносяться до групи внутрішніх (ідеальних) вмінь. В свою чергу конструктивна і гностична діяльність можуть бути здійсненні при наявності у педагога аналітичних, прогностичних і проективних вмінь. Гностична діяльність потребує також рефлексивних вмінь. Практична готовність вчителя в структурі його професійної компетентності виявляється у зовнішніх (предметних) вміннях – вміннях педагогічно діяти. До них відносяться організаторські (А.І. Щербаков до них відносить мобілізаційні, інформаційні, розвиваючи, орієнтацій ні вміння) й комунікативні вміння (перцептивні вміння, безпосередньо вміння спілкуватися і педагогічної техніки).

             швидкість набуття майстерності не регламентується лише накопиченням професійних знань. Справді, студентові, який добре вчиться в педагогічному вузі, не завжди легко на педагогічній практиці в школі. Є індивідуальні передумови успішної діяльності, стимулятори професійного зростання – здібності.

            Отже, четвертим елементом у структурі педагогічної майстерності є здібності до педагогічної діяльності. Вони залежать від особливостей перебігу психічних процесів, що сприяють успішній педагогічній діяльності. Аналіз педагогічних здібностей здійснено у низці фундаментальних досліджень.

            Якщо говорити про генеральну здібність, що об'єднує всі провідні, то вона найточніше визначена Н.В. Кузьміною – це чутливість до людини, яка росте, до особистості, яка формується [2].

            Спираючись на педагогічні дослідження, можна виокремити такі шість провідних здібностей до педагогічної діяльності:

1) комунікативність;

2) перцептивні здібності;

3) динамізм особистості;

4) емоційна стабільність;

5) оптимістичне прогнозування;

6) креативність [6, с. 33-34].

            Здібності до педагогічної діяльності можна оцінити залежно від того, як швидко йде професійне навчання.

            Майстерність формується на основі практичного досвіду. Але не кожний досвід стає джерелом професіональної майстерності. Таким джерелом є тільки праця, що осмислена з точки зору її сутності, цілей і технології діяльності. Педагогічна майстерність – це сукупність особистісно-ділових якостей і професійної компетентності педагога.

Н.В. Кузьміна пропонує виділити три рівня діяльності вчителя:

• 
  майстерність відсутня, але деякі компоненти в діяльності вчителя та його особистості обумовлюють можливість її існування;
• 
  про вчителя говорять, що він «гарний вчитель», «майже майстер», але за певними ознаками його не вважають майстром;
• 
  вчителя характеризують як майстра своєї справи .

            Вчителя-майстра відрізняє перш за все характер конструктивної діяльності. Так, під час розробки уроку по конкретній темі майстер має на увазі всю систему знань учня і той результат, який він хоче отримати через декілька років.

            Дослідженнями встановлено характерні відмінності і в знаннях вчителів першої й третьої груп. "Знання предмета" для даних груп вчителів висуваються на перше місце. Але якщо на друге місце вчителі – не майстри ставлять "знання методики викладання", то вчителі-майстри – "знання психології дітей", в свою чергу ці знання дозволяють вміло використовувати методики в професійній діяльності вчителя.

            Наприклад, серед здібностей, завдяки яким А.С. Макаренко досяг успіхів у розв’язанні педагогічних завдань, передусім слід назвати здібності відчувати й розуміти глибини людської психіки, її особливості. «Я вмів розпізнавати, – писав педагог, – їхні почуття з ознак, мені одному відомих: з глибини погляду, з рум’янцю ніяковості, з далекої уваги з-за рогу, з ледь охриплого голосу, зі стрибків і бігу після зустрічі» [3, т.3, с. 442]. Завдяки спостережливості педагог-новатор міг блискуче діагностувати ситуацію, що забезпечувало точний прогноз настрою або поведінки підлітка чи дорослого. Але тонке і глибоке знання особистості вихованців пояснюється не тільки педагогічною інтуїцією, талантом А.С.Макаренка, він доклав багато зусиль для фіксації та терплячого накопичення знань про кожного.

            Педагогічна діяльність, як і будь-яка інша, має не тільки кількісну міру, але й якісні характеристики. Педагогічна діяльність – процес творчий. Саме творчий характер є її важливою об’єктивною характеристикою. Вона обумовлена тим, що різноманітність педагогічних ситуацій вимагає варіативних підходів до аналізу і розв’язання педагогічних задач.

            Основними показниками ефективності діяльності вчителя в педагогічній практиці прийнято вважати:

• 
  удосконалення навчального процесу;
• 
  рівень сформованості предметних компетенцій учнів;
• 
  підвищення рівня вихованості дітей;
• 
  майстерність і педагогічний професіоналізм вчителя.

            Таким чином, головними визначальними елементами педагогічної майстерності вчителя є професіоналізм, компетентність, продуктивність, соціально спрямовані особистісні якості. Сформувати і розвинути у майбутнього педагога названі елементи – важливе завдання вищої педагогічної школи. Цьому сприяють навчальні курси педагогічного циклу. Аналізуючи навчальні плани підготовки майбутніх вчителів багатьох ВНЗ, на жаль, можна констатувати той факт, що години на вивчення таких дисциплін як «Основи педагогічної майстерності», «Педагогічна творчість», «Інноваційні педагогічні технології» скорочуються або взагалі виключаються з планів. Зазначені недоліки підтверджують тезу щодо необхідності реформування системи підготовки вчителів, для чого необхідно осмислити й затвердити на рівні держави або регіону цільові програми психолого-педагогічної підготовки.

3. Деякі шляхи формування педагогічної майстерності

             сьогодні ще зустрічаються люди, що вважають, що вчителем бути легко. Для цього навіть не обов'язково вчитися в спеціальному педагогічному навчальному закладі. Міркують звичайно так: бути вчителем просто, особливо вчителем історії, географії, літератури. Вивчив визначений обсяг матеріалу по підручнику, йди в клас і розповідай дітям. Ці глибокі омани у свій час критикував К.Д. Ушинський.

            І дійсно, вивчити кілька сторінок підручника зможе кожний, хто має здорову пам'ять. Можливо, що зуміє непогано розповісти зміст заученого. Але чи доступно кожному пояснити учням закономірності науки? Зробити навчання, що розвивається? Підкорити навчально-виховний процес принципу науковості? Здається, що тільки людина, що одержала фахову освіту, вчитель-предметник зможе успішно справитися з цими задачами.

            Звідси висновок: з першого дня перебування в педвузі майбутньому вчителю необхідно затвердитися в думці, що навчально-виховна діяльність – одна зі складних, що найпершою умовою в досягненні педагогічної майстерності є знання методології і глибоке засвоєння на її основі спеціальних і психолого-педагогічних дисциплін. З перших днів навчання в педагогічному закладі майбутньому вчителю треба систематично і напружено працювати (теоретично і практично) над формуванням професійної спрямованості, максимально готувати себе безпосередньо до справи навчання і виховання підростаючого покоління. У навчальних планах педагогічних вузів на підготовку вчителя за фахом приділяється основна частина бюджету часу. І це зрозуміло: за роки навчання студенту треба фундаментально опанувати наукою, основами якої треба буде озброювати школярів, опанувати понятійним апаратом і матеріалістичним розумінням науки. У той же час треба мати на увазі, що педагогічні заклади готують не просто предметника, скажемо, фізика, хіміка, історика і т.д., а вчителя відповідної науки, вихователя. Вивчаємий предмет у його руках повинний перетворитися в інструмент, за допомогою якого формується особистість людини, тобто вчитель з'єднує в нерозривну єдність функцію навчання і виховання. Без глибокої теоретичної і практичної підготовки в області психолого-педагогічних наук справитися з цією задачею не так легко.

Значення прикладних знань і навчань в удосконалюванні педагогічної майстерності

            Доведено, що вчитель тим більше успішно здійснює професійну діяльність, тим легше опановує дитячим колективом, завойовує в нього довіру, чим більше в нього знань, навичок, умінь, що безпосередньо не відносяться до професії вчителя. У сучасних умовах студент здобуває їх, займаючись у різних наукових кружках і відділеннях факультету суспільних професій.

            Педагог-майстер – це тонкий і вдумливий вчитель, гарний вихователь, який у досконалості володіє сучасними методами навчально-виховної роботи. Важка майстерність вчителя. Осягти її в студентські роки неможливо, вона формується в процесі безпосередньої педагогічної праці і тим швидше і легше, чим міцний теоретичний фундамент. Як же краще забезпечити молодим шлях до вчительської досконалості?

            Формування майстерності, як відзначають дослідники, проходить по трьох взаємно зв'язаних етапах. Перший – ознайомлення з літературою по даному питанню, з теоретичними роботами по педагогіці і психології, прослуховування лекцій фахівців і досвідчених вчених. Другий – складання плану по удосконалюванню педагогічної майстерності: висування гіпотез, вивчення передового досвіду своїх колег, спостереження, показові уроки, обговорення уроків і т.д. Третій – безпосереднє впровадження у власну практику результатів наукових досліджень і передового досвіду, самовиховання й удосконалення прийомів роботи, відпрацьовування потрібних умінь, перевірка ефективності застосовуваних методів навчання і виховання і т.д.

            Таким чином, шлях до педагогічної майстерності може бути виражений формулою: профпідготовка – профдіяльність – широка самоосвіта. Варто помітити, що без останнього не можуть бути повноцінними ні перший, ні другий компоненти цієї формули.

            Вчитель-майстер – це людина, яким опановує азарт постійного збагачення політичними і професійними знаннями, азарт удосконалювання, що не припиняється, людина, у якої ніколи не слабшає прагнення усе далі осягати секрети навчання і виховання дітей.

Висновки

А.С.Макаренко стверджував, що учні простять своїм вчителям і строгість, і сухість, і навіть причепливість, але не простять поганого знання справи. Вирішує питання майстерність, заснована на умінні, на кваліфікації.

Педагогічна біографія вчителя індивідуальна. Не кожен і не відразу стає майстром. У деяких на це йде багато років. Случається, що окремі педагоги, на жаль, так і залишаються в розряді посередніх.

Щоб стати майстром, творцем, вчителю необхідно опанувати закономірностями і механізмами педагогічного процесу. Це дозволить йому педагогічно мислити і діяти, тобто самостійно аналізувати педагогічні явища, розчленовувати їх на складені елементи, осмислювати кожну частину в зв'язку з цілим, знаходити в теорії навчання і виховання ідеї, висновки, принципи, адекватні логіці розглянутого явища; правильно діагностувати явище – визначати, до якої категорії психолого-педагогічних понять воно відноситься; знаходити основну педагогічну задачу (проблему) і способи її оптимального рішення.

Професійна майстерність приходить до того вчителя, що спирається у своїй діяльності на наукову теорію. Природно, що при цьому він зустрічається з рядом труднощів.

Педагогічна майстерність, виражаючи високий рівень розвитку педагогічної діяльності, володіння педагогічною технологією, у той же час виражає й особистість педагога в цілому, його досвід, цивільну і професійну позицію. Майстерність учителя – це синтез індивідуально-ділових якостей і властивостей особистості, що визначає високу ефективність педагогічного процесу.